«Хочу заробляти більше» — кажеш ти. А тіло в цей момент каже «ні». Стискається, коли треба назвати ціну. Тремтить, коли на рахунок заходить сума, більша за звичну. Я багато років дивлюся на це впритул і скажу тобі точно: великі гроші — це не тільки «заробити». Це окрема навичка — ВИТРИМАТИ.
Розкажу про власну внутрішню війну. Коли я вирішила заплатити наставнику за менторство, мій мозок влаштував мені цілий спектакль: «Я ж на ці гроші могла Mercedes купити! І ковбасу, і шубу!» Знайома пісня? Це его роз'їдає рішення інвестувати в себе. «Я сама, я сама» — і вмерла зіркою у власному болоті. Я заплатила. І та інвестиція повернулася мені новою реальністю, до якої «сама» я б їхала ще десять років.
Д. Канеман і А. Тверскі, теорія перспектив (1979): втрата психологічно болить приблизно вдвічі сильніше, ніж тішить рівноцінний виграш. Тому мозок захищає звичну суму на рахунку, як життя, — і саботує і великі витрати на себе, і великі надходження.
А тепер про «витримати». У моїй практиці були чоловіки-клієнти, які приходили з одним запитом: доходи виросли — а всередині паніка. Ми знаходили внутрішні опори, і тільки після цього гроші переставали «палити руки»: люди спокійно ставали керівниками і директорами. Бо сума на рахунку завжди підтягується до розміру внутрішньої опори — в обидва боки.
С. Муллайнатан, Е. Шафір, «Scarcity» (2013): дефіцит захоплює розум — мислення з нестачі буквально звужує увагу і знижує якість рішень. Стан «мені завжди мало» — це не риса характеру, а режим роботи мозку, який можна змінити.
Практика на цей тиждень проста і незручна: щодня вголос називай ціну своєї роботи — дзеркалу, подрузі, диктофону. Без вибачень, без «ну, якщо для вас це дорого». Голос перестане тремтіти раніше, ніж ти думаєш.
У тебе все вийде.